• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Файловий архів
• Робота з батьками
• Лекції
• Лекції 2

ЛЕКЦІЯ «ДОПОМОГА МОЖЕ БУТИ РІЗНОЮ»

Батьки, які практично одразу надають дітям повну самостійність у приготуванні уроків, так само не праві, як і ті, хто надмірно опікує дітей.

«Уроки задані тобі, а не мені!» — таке байдуже ставлення батьків до важливих для школяра справ викликає у дітей образу, через що страждає якість виконуваних завдань.

«Ну, що нам на сьогодні задано?» (при цьому бать­ки розкривають підручники і зошити) — така позиція батьків формує у дитини безвідповідальність, упев­неність, що все буде зроблено і без особистих зусиль.

Що ж слід, а чого не слід робити батькам у про­цесі спільного приготування уроків? Як привчити ди­тину до виконання домашніх завдань? Це питання, до якого ми з вами повертаємося знову і знову.

1. Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини. Джерело світла має бути розташоване спере­ду і зліва, на столі не повинно бути ніяких зайвих предметів.

2. Уточніть розпорядок дня, визначте разом з дити­ною час, коли вона сяде за уроки. Приступати до ви­конання домашнього завдання найкраще через годи-ну-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять, але ще не втомилася від домашніх розваг та ігор з товаришами.

3. Сплануйте із дитиною послідовність приготування уроків і спробуйте заздалегідь визначити, скільки часу їй знадобиться для виконання кожного завдання. Спер­шу краще виконати невелике завдання, яке подо­бається дитині, — це допоможе їй зосередитися і включитися в роботу на емоційному піднесенні. Потім — найскладніше, доки вона ще не стомилася. Творчі роботи краще залишити на закінчення — їх не варто обмежувати в часі. Перед початком виконання будь-якого завдання запитайте дитину: «Як ти га­даєш, скільки хвилин тобі знадобиться, щоб його ви­конати?». Поставте перед дитиною годинник і після закінчення роботи обов'язково зверніть її увагу на те, скільки часу витрачено насправді. Це сприяє вихо­ванню організованості й формує «відчуття часу».

4. Контролюйте виконання наміченого разом із дити­ною плану роботи. Підвищена розсіяність уваги при­родна для багатьох дітей. Подолати її дитині має до­помогти дорослий. Навички роботи, придбані в перші роки навчання, залишаються на все життя. Звичка працювати чітко й організовано допоможе впоратися з великими навантаженнями, які чекають на неї далі. Найголовніше, дитина повинна знати, що на робочому місці працюють, а не граються, малю­ють, їдять цукерки.

5. Допоможіть дитині, якщо вона зіткнулася з нездо­ланними труднощами. Не слід підміняти діяльність дитини своєю. Навчання — це праця, воно вимагає зусиль і напруження. Дитина повинна вчитися са­мостійно долати труднощі. Однак, якщо на даному етапі трудність для неї нездоланна, обов'язково до­поможіть! Інакше досвід неуспіху може закріпитися й призвести до явища, яке психологи називають «вивченою безпорадністю». Якщо тривалі зусилля безуспішні, дитина перестає вірити в свої сили, стає пасивною, безініціативною.

Але якщо дитина старається і не може впоратися із завданням, треба вміти відрізнити цей випадок від ситуації, коли вона зловживає вашою допомогою і звертається до вас через будь-яку дрібницю. Ви мо­жете поставити їй умову: «Я можу відповісти тільки на два (три, чотири) твоїх запитання. Спробуй вико­нати завдання сам, а два найскладніші питання ми з тобою розглянемо разом».

6. Надавайте дитині емоційну підтримку. Школа ставить перед дитиною серйозні вимоги, упродовж дня дитина має велике емоційне та інтелектуальне навантаження. Завдання дорослого — «бути поруч», разом з дитиною радіти її успіхам і переживати її невдачі та труднощі.

Погана оцінка — серйозне покарання для дитини. Якщо ви бачите, що дитина засмучена, не варто ви­казувати їй своє незадоволення. Передусім їй зараз потрібна ваша підтримка, ро­зуміння, готовність розділити її почуття. Драматизування шкільних невдач, надмірні вимоги і моральний тиск мо­жуть обернутися неврівнова­женістю дитини, боязню неспроможності, передчуттям нових невдач.

7. Не давайте дитині додат­кових домашніх завдань і не примушуйте переробляти пога­но виконану роботу. Можна запропонувати перевірити її і виправити помилки, але пе­реписувати не слід. Повторне виконання вже зробленого завдання дитина сприймає як безглузду, нудну справу. Во­на відбиває охоту вчитися, позбавляє віри в свої сили.

8. Поступово знижуйте ступінь контролю. Пряму участь у виконанні уроків можна буде згодом замінити своєю присутністю. Потім сидіти поруч із дитиною не впродовж усього часу виконання домашнього завдання, а лише кілька перших хвилин, підходячи до неї на деякий час під час виконання роботи.

Незмінними мають залишитися тільки інтерес та увага до життя вашого учня чи учениці.

ЛЕКЦІЯ «ЯК ЗБЕРЕГТИ У ДИТИНИ ІНТЕРЕС ДО ШКОЛИ»

Більшість дітей приходить до школи з бажанням «добре вчитись». Здебільшого, якщо не в основному, подальші шкільні успіхи залежать від того, чи вдасть­ся педагогам і батькам зберегти та зміцнити в дитині початковий інтерес до школи. Не секрет, що дитина, котра хоче вчитися, досягає набагато більших успіхів, ніж більш здібні однокласники, які вчаться без ба­жання.

Чому діти байдужіють до школи? Однією з голов­них причин, що може спричинити зниження нав­чальної мотивації, є хронічне відчуття неуспіху, яке дитина переживає в процесі навчання. Йдеться саме про відчуття, яке може переживати як «двієчник», так і «хорошист», якщо батьки чекають від нього тільки найкращих оцінок.

У школі й удома дії дитини постійно оцінюють. Через найкращі наміри, намагаючись допомогти виправити помилки й недоліки, дорослі нерідко зловживають критикою, забуваючи, що оцінювання має не лише відображати реальний стан справ, а й надихати дитину на подальшу напружену працю.

Сьогодні я хочу ознайомити вас із правилами «техніки оцінної безпеки», дотримуючись які, ви до­поможете вашій дитині впоратись із труднощами, зберегти віру в свої сили та інтерес до школи.

Правило перше: не бий ле­жачого. «Двійка» — достатнє покарання. І не варто двічі карати за одні і ті самі помил­ки. Оцінку своїх знань дити­на вже одержала, вдома від батьків вона очікує спокійної допомоги. А як часто одержує нові і вже несправедливі до­кори!

Правило друге: щоб позба­вити дитину недоліків, робіть їй не більше як одне заува­ження на хвилину.

«Знову бруд у зошиті! І сміття знову не виніс! І речі порозкидані! І портфель не склав! І...» Знайте міру. Ще трохи, і ваша дитина відклю­читься, перестане реагувати на ваші слова, стане нечутли­вою до ваших оцінок. Ви­беріть щось одне, те, що для вас найбільш нестерпне, й го­воріть тільки про це.

Правило третє: за двома зайцями поженешся... По­радьтеся з дитиною і почніть з ліквідації тих навчаль­них труднощів, які для неї найбільш значущі. Тут ви швидше зустрінете розуміння та одностайність. Якщо вас обох турбує передусім читання, не вимагайте вод­ночас і виразності, і переказу.

Правило четверте й центральне: хвалити — виконав­ця, критикувати — виконання. Дитина схильна будь-яке оцінювання сприймати глобально, вважати, що оцінюють усю її особистість (і сьогоднішню роботу). Вчитель оцінює роботу за шкільними нормами: відповідно до кількості помилок та помарок. А дити­на читає оцінку по- своєму: «Я — хороша», або «Я — погана». Ми можемо допомогти їй відділити оціню­вання її особистості від оцінювання її роботи. Адре­сувати особистості дитини треба похвалу: «Моло­дець, ти вже вмієш розв'язувати задачі на дві дії!». Позитивне оцінювання має стосуватися людини, що стала трішечки більше знати й уміти. Але за такої персональної похвали критика має бути якомога бе­зособовою: «Ти чинив нечесно!» замість «Ти бре­хун!», «У цьому завданні ти припустився трьох поми­лок» замість «Треба ж бути таким неуважним». Ця форма негативного оцінювання стимулює виправ­лення помилок, а не позначається негативно на став­ленні дитини до занять, на її вірі в успіх.

Правило п'яте і найважче: оцінюючи успіхи дити­ни, не порівнюйте її з іншими дітьми.

Оцінювання має порівнювати нинішні успіхи ди­тини з її вчорашніми невдачами, а не з успіхами сусіда по парті. Постійно програючи у змаганні зі здібнішими однокласниками, дитина може втратити віру у свої сили. Шкільні «п'ятірки» та «двійки» порізнюють усіх. А от мама може своєму синові, який два тижні чесно писав додаткові диктанти і зменшив кількість помилок з 16 до 8, спекти пиріг і без будь-якої іронії відсвяткувати малу, але очевидну перемогу над безграмотністю. Адже найменший успіх дитини - це реальний успіх, перемога над собою, й вона має бути помічена й оцінена за заслугами.

Правило шосте: не скупіться на похвалу. Немає та­кої дитини, якої не було б за що похвалити. Але час­то батьки не вважають за потрібне робити це. Хоро­шу успішність дитини вони сприймають як належне: про що тут говорити — все як слід! А ось недолікам приділяють надто багато уваги. Простежте за собою, чи немає у вас звички «грати в одні ворота»?

Правило сьоме: вчіться виділяти в морі помилок острівець успіху. Оцінювати дитячу працю слід дуже роздрібнено, диференційовано. Тут непридатне гло­бальне оцінювання, в якому поєднано плоди дуже різних зусиль дитини. Намагайтеся оцінити все окре­мо. Наприклад: «Порядок дій під час розв'язування задачі ти вже знаєш добре. Молодець. Це най­головніше в розв'язуванні задач. Рахувати ти теж навчився непогано. Додаєш без помилок. А ось віднімання перевір іще раз. І записувати відповіді словами треба ще повчитися. Ненаголошені голосні в зошиті з математики перевіряють так само, як і в зошиті з мови». За диференційованого оцінювання у дитини немає ілюзії повного успіху, але й відчуття повної невдачі. Виникає найбільш ділова мотивація навчання: що не знаю, але можу й хочу дізнатися.

Правило восьме: ставте перед дитиною якомога конкретніші й реальні завдання. Типова помилка ма­ми пустуна: «Вітюню, ти мені обіцяєш у школі не би­тися й не бігати?». Не спокушайте дитину завдання­ми, які вона не здатна виконати, не штовхайте її на шлях свідомої брехні. Для початку візьміть з дитини слово, що вона не поб'ється просто зараз, коли прийде в школу, до першого уроку. Якщо дитина зробила в диктанті 10 помилок, не беріть з неї обіцянки постаратися і наступний диктант написати без помилок. Домовтеся з нею, що помилок буде не більше як вісім, і радійте разом з нею, якщо вона до­сягне цього.

Правило дев'яте: зробіть своє оцінювання наоч­ним. Для дитини важливо, щоб оцінка була вираже­на не тільки на словах, а й була матеріалізована.

Правило десяте: вчіть дитину самостійно оцінюва­ти свої досягнення. Вміння себе оцінювати є не­обхідним компонентом вміння навчитися — голов­ним засобом подолання труднощів. Якщо учень сам може розрізнити у вчительській «трійці» «четвірку» за грамотність і «одиницю» за почерк; якщо його навчили радіти, що сьогодні він розв'язав на один приклад більше, ніж учора; якщо він вміє сам відрізняти добре ставлення вчительки до нього осо­бисто від поставлених її рукою поганих оцінок; якщо він сам усе це може, то він майже захищений від по­чуття безпорадності й невпевненості, з якими склад­но зберегти позитивне ставлення до навчання в школі.

Для дитини абсолютно природно окремо оцінюва­ти кожне своє зусилля, а їх було багато: вона змуси­ла себе сісти за уроки вчасно, пригадувала, виводила формули, не думала про ігри. Але як оцінити гра­мотність, якщо мама допомогла знайти 6 помилок? Але дитина знає, що вчора помилок було 15. «То я не безграмотна? Я вже щось можу!».

Ось заради цього «Я можу!» й варто постаратися!